Чарлз Дікенс

Чарлз Дікенс (Чарлз Джон Гаффем Дікенс) — видатний англійський письменник-романіст, один із найпопулярніших класиків світової літератури, чиє життя нагадувало сюжет його власного драматичного роману.

Чарлз народився в англійському місті Лендпорт 7 лютого 1812 року другим із семи дітей у незаможній родині офісного клерка. Згодом батько перевіз сім'ю до Лондона, де майбутній письменник зміг кілька років навчатися в приватній школі. Проте через фінансову скруту майже вся родина Дікенсів опинилася в борговій в'язниці, і у дванадцятирічному віці хлопець був змушений піти важко працювати. Цей болісний досвід назавжди змінив його світогляд і став центральною темою багатьох майбутніх книжок. Зрештою батько, отримавши спадок, забрав Чарлза з фабрики, і юнак зміг продовжити навчання.

Шлях митця в літературу розпочався із судової та газетної журналістики. Юнак влаштувався клерком до адвокатської контори, а згодом уже працював у цивільному суді та у парламенті. У 1833 році Чарлз потайки надіслав до журналу своє перше художнє оповідання «Обід на Поплар-Вок», яке надрукували. Дікенс продовжував писати під псевдонімом Боз короткі нариси про лондонське життя, людей та звичаї. Вони були видані окремою книжкою й отримали чудові відгуки. Пізніше він взявся підписувати гумористичні малюнки про пригоди мисливців-невдах і на базі цього створив «Посмертні записки Піквікського клубу». Роман здобув шалене визнання, наклади друку зросли до 400 тисяч примірників.

Другий роман Чарлза Дікенса «Пригоди Олівера Твіста» (1839) став першим в англійській літературі твором, де головним героєм була дитина, і першим суто соціальним романом письменника. Далі автор продовжив тему захисту дітей у романах «Пригоди Ніколаса Ніклбі» (1839) та «Крамниця старожитностей» (1841). У віці 24 років Чарлз Дікенс став найпопулярнішим письменником не лише в Англії, а й в усьому світі, перетворивши журналістський досвід на високе мистецтво. Його романи виходили не цілісними книжками, а щомісячними випусками в журналах, що створювало неймовірний ажіотаж.

У 1843 році Дікенс написав перший твір із серії «Різдвяні повісті» — «Різдвяну пісню в прозі». Через індустріалізацію міські різдвяні традиції в Англії на той час занепадали, проте письменник своєю повістю повернув святу колишню велич. Він популяризував ідею сімейного застілля з індичкою, благодійності та відродив відоме сьогодні вітання «Merry Christmas!».

Письменник одружувався лише раз — із дочкою редактора газети Кетрін Томсон Гоґарт — і мав у шлюбі десятьох дітей. Проте особисте життя письменника завершилося гучним скандалом, і у 1858 році після понад двадцяти років шлюбу він офіційно розлучився з дружиною.

Чарлз Дікенс став творцем класичного англійського гумору з його самоіронією, ексцентричними персонажами та тонкими штрихами. Він поєднав сміх із глибоким співчуттям. Та, мабуть, найголовніше — він навчив англійців сміятися крізь сльози, іронізувати, коли навколо коїться катастрофа, і гідно тримати удар з усмішкою.

Дікенс написав твори, які вважаються вершиною його психологічної та соціальної прози: «Домбі і син», «Девід Копперфілд», «Холодний дім», «Важкі часи», «Крихітка Дорріт» та «Великі сподівання». У пізній творчості автора «Повість про два міста» стала одним із найбільших бестселерів в історії світової літератури: загальний наклад перевищив 200 мільйонів примірників.

Чарлз Дікенс залишив по собі колосальну літературну спадщину — 15 великих романів, 5 різдвяних повістей і десятки оповідань, нарисів, статей, подорожніх нотаток, есе, п'єс та віршів.

Пристрастю останніх років життя романіста були публічні тури з читанням власних творів, які мали величезну популярність. Дікенс знав свої романи напам'ять і влаштовував повноцінні моновистави, перевтілюючись у десятки різних персонажів і доводячи глядачів до нестями. Усього він провів понад 400 публічних виступів.

9 червня 1870 року Чарлз Дікенс помер, так і не закінчивши свого нового роману «Таємниця Едвіна Друда», що став однією з найбільших нерозгаданих детективних таємниць світової літератури.

Сам Дікенс хотів скромного похорону. Проте уряд та громадськість наполягли на загальнонаціональному вшануванні. Його поховали в Куточку поетів у Вестмінстерському абатстві поруч із найвидатнішими діячами англійської культури. На простій могильній плиті викарбувано: «Він був співчутливим до бідних, стражденних та пригнічених; і з його смертю Англія втратила одного з найкращих своїх письменників».